|
| "ГЕЙ, НА ЧОРНОМУ МОРI..." НАРОДНА БАНДУРА. |
 |
|
Почнемо з того, що це Микола Будник. I незнання його iменi бiльшiстю зовсiм не означає, що вiн людина маленька. Швидше, навпаки. Вiн належить до тих, чиє iм'я нiколи не затирається в часi. Бо не має жодного стосунку до моди. Вiн має справу - з вiчнiстю. А вiчнiсть, як за звичай буває, - штука вiчна.
Легендарний Панотець Київського кобзарського цеху (не плутати з капелою бандуристiв) Микола Будник - один iз небагатьох носiїв глибинного розумiння автентичностi кобзарства. Вiн перейняв, здавалось, мертву традицiю з рук кобзаря Ткаченка i власним прикладом, силою свого генiя, винiс її з анде?раунду i пiдпiлля на сонце.
На диску представлений традицiйний репертуар народного бандуриста. СD унiкальний не репертуаром. Твори, виконанi кобзарем, в бiльшостi вiдомi, принаймнi деякi вивчалися в школi. Думи "Про Олексiя Поповича", "Про Марусю Богуславку", "Про Саву Чалого" та iн. Цiкавий характер i тембр Будникової мелорецитацiї. Його щирий i тихий, немовби "не вiд свiту цього", голос вводить слухача в мiстичний свiт iсторичних образiв i подiй. Його виконання - то не музичний образ, одягнутий в прокрустове ложе музично-ритмiчної форми, а радше спосiб розмови з слухачем, суцiльний i ор?анiчний речитатив-сповiдь, який триває доти, аж поки з обох бокiв не виникає вiдчуття цiлковитого порозумiння та вдоволеностi вiд мовленого i оспiвуваного.
|
|
